|
Nostalgia
Liudmila Voloshchuk translated from Ukrainian by her daughter Ganna Andriushchenko, and Maryna Krazhova Late autumn. Rain. Kyiv. A cosy home. Day off. Water snaking down the window panes I see the yard—mine and not mine. The water on the glass distorted outlines as if the artist's hands were trembling, the arches have become straight lines, I ran out of paints – this and that. Rusty red and yellow were the last. All that's left is only a lead pencil. Well, then, let it be in a ceaseless haze – black for the road up close, grey for the end of it. Fantasies and thoughts were weaving in my head. Wet window a barrier from nature. I would love to merge with it If only the sun gave me a bit of warmth. If only a lift worked, not just the stairs. I need to get in line with umbrellas that cover faces. Beneath them, perhaps, opinions worth their weight in gold, memories, dreams, or some nonsense. I'm stretching out time again. Music at the neighbour's place. Warmth, coffee... The decision is made. Enough. I'm staying home. And the words are falling, falling, falling on the paper, in lines from left to right in the rhythm of the waltz from the tune above. |
Ностальгія
Волощук Людмила Пізня осінь. Дощ. Київ. Вдома затишно. Вихідний. Крізь шибки у прозорих зміях Бачу двір. Мій і не мій. Вода на склі спотворила обриси, Немов дрижали руки у митця, Де вигин був - там рівні риски, Скічились фарби - ця і ця. Руда і жовта були останні Лишився із графіту олівець, Що ж, буде все в імлі - тумані. Чорним - дорогу зблизька,сірим - її кінець... У голові плелись фантазії, думки. Мокра шибка - бар’єр від природи. Я б злилась із нею залюбки, Аби сонечко гріло,та ліфт, а не сходи. Мені треба в ту чергу, де парасольки закрили лиця. За ними, мабуть, думки на золота вагу, Спогади, мрії, або якась нісенітниця... Знову час тягну. Музика у сусідів. Тепло, кава... Лишаюсь дома. Все. Твердо знаю. І слова, рядками, зліва направо - На папір лягають, лягають, лягають... В ритмі вальса, що зверху грають... |
Liudmila Voloshchuk is a 74-years-old from Kyiv. Her consciousness was shaped by her family, which belonged to the Ukrainian intelligentsia. She started writing poetry at school and dreamt of becoming a journalist. Lyudmila graduated from the Agricultural Academy and for 20 years worked at the National Exhibition Centre, promoting agricultural science. In 1999, her husband died and her son, a civil aviation pilot, was killed in a plane crash. Her garden and poems saved her from despair. After the outbreak of war, she moved with her daughter and grandson to Poland, then to the UK. With her daughter, Ganna, a choreographer, she has a creative collaboration. Her daughter creates the choreography, she writes poems, which Ganna translates into English to share with friends.
Людмила Волощук - 74-річна киянка. Її свідомість сформувала родина, яка належала до української інтелігенції. Вона почала писати вірші ще в школі і мріяла стати журналісткою. Людмила закінчила Сільськогосподарську академію і 20 років працювала в Національному виставковому центрі, популяризуючи аграрну науку. У 1999 році помер її чоловік, а син, пілот цивільної авіації, загинув в авіакатастрофі. Від відчаю її врятували сад і вірші. Після початку війни вона переїхала з донькою та онуком до Польщі, а потім до Великобританії. Зі своєю дочкою Ганною, хореографом, вона має творчу співпрацю. Дочка створює хореографію, вона пише вірші, які Ганна перекладає на англійську мову, щоб поділитися з друзями.
Людмила Волощук - 74-річна киянка. Її свідомість сформувала родина, яка належала до української інтелігенції. Вона почала писати вірші ще в школі і мріяла стати журналісткою. Людмила закінчила Сільськогосподарську академію і 20 років працювала в Національному виставковому центрі, популяризуючи аграрну науку. У 1999 році помер її чоловік, а син, пілот цивільної авіації, загинув в авіакатастрофі. Від відчаю її врятували сад і вірші. Після початку війни вона переїхала з донькою та онуком до Польщі, а потім до Великобританії. Зі своєю дочкою Ганною, хореографом, вона має творчу співпрацю. Дочка створює хореографію, вона пише вірші, які Ганна перекладає на англійську мову, щоб поділитися з друзями.
|
supported by
|
awarded
|